ua_travels | "Електронні дзвони" з Івано-Франківська (Reply)

Запрошуємо всіх, хто буде 11 лютого 2011 року в Івано-Франківську на нову зустріч в рамках «Івано-Франківськ. Новий погляд».
Зустріч з дивовижною людиною - пошукчем старовинних дзвонів, спеціалістом із запису та оцифрування мелодій, автором та розробником першої і поки єдиної в Україні елктронної дзвінниці, яка зі 100% точністю передає мелодику автентичних дзвонів, колекціонером записів дзвонів різних років - Романом Ткачуком.

Програмка: історія дзвонарства, дзвони в Галичині,
електронна дзвінниця: будова, основи гри,
мелодії різних обрядів, гра Р.Ткачуком на дзвонах,
відповіді на запитання.

Дата зустрічі: 11 лютого 2011 року (п'ятниця)
Час зустрічі: 17.00
Місце зустрічі: на подвір'ї Прикарптського університету біля головного входу в актовий зал (вхід з вулиці Чорновола).
Деталі на нашому блозі.

А тепер коротко про Романа ткачука та його дзвони.

За статтею Івана Крайнього "Електроніка на Службі Божій" // Університет. - №24. - листопад, 2010.

Захоплення мелодіями церковних дзвонів, як і чимало інших несподіваних інтересів, доля чомусь дарувала йому здебільшого після пережитих больових відчуттів. У дев'ятирічному віці він лежав вдома хворий і з нудьги взяв до рук журнал для радіоаматорів. А після обіду попросив старшого брата, коли той повернувся зі школи, купити чотири деталі. Так народився його перший детекторний приймач. У п'ятому класі він уже міг похвалитися власноруч складеним кишеньковим транзисторним радіоприймачем, що рівнозначно демонстрації нинішніх ультрасучасних мобільних телефонів. „А далі, - каже Роман Ткачук, - я вже не міг зупинитися, бо радіоконструювання стало справою всього життя. Хоча, закінчивши школу із золотою медаллю, хотів багато ким стати, зокрема й лікарем (як мій батько). Але свідомо обрав фізмат". Ідея створити фонотеку автентичних монастирських дзвонів, а згодом - й електронну дзвіницю, виникла в нього теж після „курсу фізичних страждань" , коли, переживши повторний міокардит, виписався зі шпиталю: „Тоді треба було знову починати вірити в життя і зайнятися чимось особливим. Я пригадав історію зі дзвонами Теребовлянського монастиря, а потім почав їздити по святих місцях, записуючи мелодії у виконанні дзвонарів-віртуозів. І сам переконався, що вони сприяють швидкому одужанню".
Захоплення дзвонами не випадкове. У „генеалогічному дереві" були духовні особи. Романів прадід у роки Першої світової війни очолював парафію в Петрилові Тлумацького району, а дід був капеланом у війську українських Січових Стрільців. У помешканні його тітки (Стефанії Ткачук) упродовж багатьох років за радянської влади діяла законспірована церква. Тоді з вуст священиків він і дізнався про хвилюючу історію давньої Теребовлянської дзвіниці. „З приходом у Галичину більшовиків, - розповідає пан Роман, - теребовлянські дзвони зникли, тривалий час про них не було жодної звістки. Та диво сталося. За розповідями священиків, якось недільної днини їх почув Кир Софрон Дмитерко, перебуваючи за своє духовне переконання в ув'язненні в Петропавловській фортеці. Дзвін линув із ближнього монастиря. Владика і під балтійським небом розпізнав тональність теребовлянських дзвонів, бо часто чув їх голос на Тернопіллі. Згодом мені вдалося записати ті дзвони на цифрові носії. Нині в моїй фонотеці є 158 автентичних записів дзвонів із греко-католицьких і православних монастирів, передусім - київських" . Із підпілля греко-католицька церква вийшла під завісу Радянського Союзу 1989 року. Реконструкція повернутих у власність УГКЦ храмів і будівництво нових, звісно ж, потребували чимало коштів. Часто виникали проблеми з церковними дзвонами, виробництво яких в Україні лише почало відроджуватися. Тоді ж у Романа Ткачука виникло бажання, продовжуючи справу працівників духовної гілки свого роду, прислужитися Христовій церкві електронними дзвонами. Власне, десять років тому він нічого не винаходив - новітні технології вже застосовувалися в храмах Австрії. Італії, Німеччини. Хоча івано-франківському умільцеві, який не мав ні схем, ні жодної інформації про закордонну „духовну" електроніку, довелося конструювати її самотужки. Добре, що Роман Ткачук вже мав солідний список винаходів. 1975 року, ще студентом, він здобув у Москві срібну медаль ВДНГ за розробку підсилювальної апаратури, а згодом ще двічі зі своїми інтегральними мікросхемами підкорював столицю колишнього СРСР. Ідею електронних дзвіниць благословив владика Софрон Мудрий, котрий тривалий час керував Українською Папською колегією святого Йосафата в Римі і змінив на посту єпископа-ординарія Івано-Франківської єпархії Кир Софрона Дмитерка. Дехто від самого початку сумнівався в „справжності" і канонічності електронного дзвону, натякаючи на синтетичну природу такої духовної музики. Та винахідник, за допомогою законів фізики, довів цілковиту тотожність своїх записів з автентичними мелодіями монастирських дзвонів, повне збереження тембрових характеристик, високої якості звучання і позитивного впливу на людину. "Звукові коливання і ультразвук, - каже пан Роман, - мають механічний і біологічний вплив на живі організми. Дослідженнями доведено (і це вже відомо школярам), що вишукана класична музика, наприклад, стимулює розвиток рослин, а, скажімо, рок пригнічує. Біологічна дія ультразвуку полягає знешкодженні найпростіших вірусів. Здавна, навіть без цих знань, люди церковними дзвонами відлякували епідемії чуми та холери, відвертали грою добій від посівів. Згодом з'ясувалося що ультразвук, який супроводжується мелодією дзвонів, має здатність розбивати краплини дощу на дрібніші. Вони швидше випаровуються і не падають на землю у вигляді рясної руйнівної зливи. Перша електрична дзвіниця Роман Ткачука десять років тому сповістила віруючих містечка Заліщики Тернопільської області про освячення щойно збудованого храму (класична дзвіниця ще не була готова). Відтоді його електроніка „оселилася" у відновленому монастирі в Погоні біля обласного центру Прикарпаття, у рогатинському храмі Різдва, в Івано-Франківській церкві Св. Юди Тадея і Св. Володимира та Ольги в Коломиї та кількох сільських храмах.
Як відомо, церковні дзвони завжди коштували дуже дорого. І нині, якщо громада достатньо заможна аби купити мідні або бронзові дзвони, які, за словами знавців, переважно коштують десять тисяч „зелених то „залізна" класика, звісно, цінніша, за найдосконалішу електронну копію середньої вартості 2-3 тисячі доларів США. Проте, як кажуть, мало мати гарний музичний інструмент, треба ще до нього підшукати вправного музиканта. У селах, особливо невеликих, роль дзвонарів часто виконують паламарі і сторожі, які не мають ні достатньої рівня кваліфікації, ні відповідних навичок. Що вже тут розмірковувати про дзвонарське мистецтво суворе дотримання церковного устав адже існують чіткі канонічні вимоги щодо „заклику" на Службу Божу, дзвоніння після неї, під час Літургії, хрестового обходу, заупокійних мелодій тощо.
В одному придніпровському селі, де за комуністів дивом уціліла Свято-Миколаївська церква, замість дзвонів, колись знятих комісарами, висіла така ж, як писав у „Соборі" Олесь Гончар, „вульгарна рейка - бездарна замінниця дзвонів". Коли в неї стукали, то майже ніхто з односельчан не міг розшифрувати значення її рейкових мелодій, за винятком однієї, що одноманітними ударами сповіщала про перехід чиєїсь душі в інший світ. В таких ситуаціях електронна дзвіниця. мабуть, - найбільш вдалий вихід із дзвонарської криз: "Є в мене ще одна цікава задумка, - ділиться планами пан Роман, - Я хочу зробити досконалі записи дзвонів усіх провідних вітчизняних монастирів, зокрема Києво-Печерської Лаври та Свято-Михайлівської золотоверхого, аби вони потрапили в найвіддаленіші карпатські села. Якщо літні люди не мають змоги поїхати до Києва і послухати в оригіналі ці чудові багатоголосі дзвони, то нехай ці дзвони «приїдуть до них».