Рассветы у моря

[lili4ka-p.livejournal.com]

на самом деле в рассветные часы я сплю...но если попадаю... :)
Фото сделаны на Азовском побережье Бердянска и Арабатской стрелки и на Черноморском побережье Кинбурнской косы и Черноморского

Словно сбывшийся давний сон
На рассвете встречаем мы
Видишь, сходит с небес огонь
Чтобы в мире не стало тьмы
( +14фото )

Закинутий цукровий завод у смт. Кожанка

[maxiwell83.livejournal.com]

  Можете зі мною не погоджуватись, але якщо вже вибиратися кудись на вилазку по заброшкам, — то бажано подалі від цивілізації. У провінції, як правило, абандони більш збережені, менш популярні і часто гірше охороняються, ніж у великих містах. До того ж у великих містах зараз неспокійно. А села — ну кому вони потрібні? Там всі один одного знають і незнайомці одразу потрапляють у коло зору. Це звичайно мінус, але переваг більше. Тому поїхав у віддалену частину Київської області — в селище міського типу Кожанка, Фастівського району. Там розташований недіючий цукровий завод. Не пам'ятаю, хто першим запропонував ідею — але разом із samogonnoeozero вирішили подивитися чи насправді він закинутий (бо недіючий і закинутий — не одне і те ж) і чи є там що дивитись. Хоч напрямок знайомий (неодноразово бував у Фастові та проїзджав мимо на поїзді), але далечінь. До того ж ми нічого не знали про можливість вилазки та стан заводу — в інтернеті нічого не знайшов. Тож їхали у невідоме. Як виглядають провінційні міста я добре знаю. А от що очікувати від провінційних сел?

  Що цікаво, це перша прогулянка (та й взагалі вихід на вулицю!) в новому, 2015му році, одночасно і перша подорож, і перший сталк в новому році.


1. Вагова станція і Кожанський цукровий завод (на задньому плані). Дового думав яку фотку зробити заглавною. А це спеціально під час прогулянки вибрав цікавий ракурс.

  Трохи довідки. Кожанка — смт Фастівського району (а спочатку здалося великим за розмірами селом). 18 км. від Фастову. Включає до свого складу хутори — залізничне селище станції «Кожанка», хутір Зубарі, віддалені села Софіївка, Степове. Населення - 3 000 чол. (з підпорядкованими селами та хуторами). Статус селища міського типу отримала у 1972 році. Вперше село згадується в 1390 році(!). А назву пов'язують з виробництом шкіри (кожум'яки). В 1900му в селі були цукровий завод, залізнична станція, пошта, лікарня, школа, водяний млин, 7 крамниць, 7 кузниць. А в 1923 році, після Жовтневої Радянської революції, село стало районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл і входив до Білоцерківського округу. Районним центром був 6 років.
  В 1859 році був побудований цукровий завод. У 1895му до цукрового заводу проклали залізничну колію. У 1961 цукровий завод і бурякорадгосп були обєднані у цукровий комбінат. Найбільшого розквіту цукровий комбінат здобув у 1980х роках. У сезон завод переробляв 167 000 тонн цукрових буряків, виробляючи 21 000 тонн цукру. В 1991 році цукровий завод і бурякорадгосп роз'єднали, тим самим порушивши виробничу цілісність. За розпаду Радянського Союзу завод був реорганізований у відкрите акціонерне товариство. Завод діяв до 2002 року (за іншими даними — до середини 1990х.). У 2007му (за іншими даними — у 1998му) завод був оголошений банкрутом і виставлений на продаж.

  Як писав вище, подорож вийша незвичною. Та й саме селище дивне. Облазити цукровий завод повністю, нажаль, не вдалося. Але стан заводу добре видно і на заглавній фотці. Тому опису процесу виробництва цукру не буде. Вибачайте. Враховуючи три фактори — незвична поїздка, дивне селище і закинутий цукровий завод — вирішив приділити увагу саме пригодам.

  До речі, фотозвіт теж буде незвичним, оскільки вирішив об'єднати декілька заброшок і селище в одній темі. Попереджаю — буде багато фоток і тексту.
( Читати далі (+75 фото)... )

Как мы ракетную позицию нашли, и в психбольницу не попали

[komariv.livejournal.com]

Было это в далеком 2009 году. Тогда мы были моложе, трава зеленее, деревья выше, а 60 ракетный полк только начинал открывать свои секреты. В то время нашей группой любителей истории были посещены только третий ракетный дивизион с шахтным способом старта, и первый, с наземным. Их номера и, соответственно, факт существования других стартовых позиций были выявлены позже. Представления о структуре ракетных полков и специфике комплекса Р-12 у нас тогда были весьма смутными.
О позиции первого дивизиона наш коллега Виталий рассказал своему товарищу Николаю. Последний вспомнил, что видел ракетную стартовую площадку в лесу, и даже нарисовал схему, как ее найти. Обозначив в качестве ориентира свалку мусора на опушке и место вхождения дороги в лес. А также описал, как эту самую дорогу искать.



В один прекрасный день группа в составе Вашего покорного слуги и его товарища Павла отправилась на поиски.

( Read more... )

_

меловые терриконы в Райгородке

[artemco.livejournal.com]

май 2013
( ▲ ▲ ▲ )