ua_travels | Прогулянка тисячолітнім містом за пару кроків від Євросоюзу (Reply)

Белз. Маленьке містечко на півночі Львівщини. Більш ніж на два з половиною століття старше міста Лева. Йому вже виповнилося одне тисячоліття. Містечко, якому певно пощастило більше від інших аналогічних стародавніх українських міст та сіл. Хоча щастя - категорія, звісно ж, відносна. Так чи інакше, але на відміну від безлічі інших населених пунктів України, архітектурні пам’ятки яких поступово руйнуються, Белзу пощастило бути побаченим можновладцями та отримати статус Державного історико-культурного заповідника…


Площа Ринок	Дорога до храму

Давньоруське місто, століттями втягнуте у вир історичних подій, бачило не одну зміну влади. Княжа столиця удільного князівства неодноразово відсікала завойовницькі походи Польського та Угорського королівств, відбивала татарські набіги, але все ж наприкінці XIV століття не встояла під натиском експансії західних сусідів, надовго перетворившись у польське містечко. Потім була влада Габсбургської монархії, містечко поступово заселяли євреї, а з переселенням сюди одного з цадиків Белз можливо і претендував би на один з головних пунктів паломництва хасидів на кшталт Умані чи Меджибожу, але у 1939 сюди прийшла війна. Від єврейської громади не лишилося майже нікого, була підірвана старовинна синагога у мавританському стилі, а старе єврейське кладовище розкрадали вже у повоєнні часи…

Знову українським Белз став порівняно недавно. До 1951-го кордон між УРСР і Польщею проходив південніше міста по р.Солокія, залишавши місто полякам. Певно ще з повоєнних часів влади ПНР зберігся у місті невеличкий монумент з зіркою та орлом на честь тих, хто загинув за свободу Польщі. Кажуть, ініціатором перегляду кордону був Микита Хрущов, запропонувавший відсунути його трохи північніше р.Солокія і західніше р.Західний Буг. В результаті Україна отримала 480 кв.кілометрів з декількома населеними пунктами, включаючи Белз та Христинопіль (Червоноград), пару шахт і ;розкішний монастир бернардинців у лівобережній частині Сокаля. Взамін поляки хотіли отримати стратегічно важливий відрізок залізниці Рава-Руська – Хирів, але задовольнилися відповідною територією в Бещадах. Стратегічні об'єкти цінуються значно дорожче ніж долі людей...

Руїни костелу домініканців

До слова, Хрущов також пропонував віддати УРСР всю Холмщину, але не знайшов підтримки у Сталіна, якого більше турбувало закріплення комуністичної влади у Центральній Європі, ніж якісь там етнічні кордони. Так чи інакше Микита Сергійович по праву може вважатися збирачем українським земель :)

Добратися до цього містечка, як власне до більшості міст Львівщини, не складає особливих проблем. Прямо зі Львова до міста можна дістатися маршруткою «Львів-Вар’яж», що відправляється з автобусної станції №2 (вул.Богдана Хмельницького). Однак, зважаючи на досить пізній час відправлення першої такої маршрутки (о 12-й), оптимальніше все ж їхати з пересадкою. Спочатку маршруткою «Львів-Сокаль» до Червонограда, звідти одним з автобусів, що слідують в напрямку Каріва, Хлівчан, Домашіва, Діброви, Угніва чи Рави-Руської (розклад руху автобусів по автовокзалу м.Червонограда див. тут). До Белза також можна дістатися електричкою з Рави-Руської чи Сокаля (розклад руху на сайті Укрзалізниці). Назад в Червоноград – теж без проблем – розклад тут.

Ратуша

Перше, що я побавив, як вийшов з автобуса в передчутті зустрічі з ще недослідженим але таким бажаним та ваблячим куточком України майже на кордоні з Євросоюзом, був… базар. Місто в першу чергу запам’яталося великою кількістю кінських возів і гусаками, що поважно ходили центральною вулицею. І був в тому якийсь особливий шарм. Було похмуро, під ногами стояла каша з підталого снігу, не найліпший час для подорожей, але незважаючи на це я закохався в Белз з першого погляду.

Мініатюрне містечко, яке з кінця в кінець можна пройти за лічені хвилини мене просто приголомшило масою архітектурних пам’яток. Відразу за базаром помітна стара вежа, яку нещодавно вкрили новою черепицею. Сама ж вежа збудована ще 1606 року, хоча дослідники так і не дійшли згоди для чого її таки збудували. Чи то колись була церква, чи відразу (як і фактично згодом) то призначалося для розміщення міського архіву.

Трохи далі вуличкою і ми опиняємося на площі Ринок з новенькими ліхтарями та лавочками, «худенькими» кам’яницями (певно тут так само як і у Львові доводилося платити податки в залежності від кількості вікон, що виходять на площу), нещодавно відреставрованою дзвіницею старовинного костелу домініканців XIV століття. На жаль від самого костелу лишилися лише фрагменти стін, які знаходяться трохи далі у дворі ратуші.

Башта

Сама ратуша, ззовні відреставрована і причепурена (певно до святкування тисячоліття міста), розміщена не типово - не на самій площі, а трохи в сторону, на одній з бічних вуличок. Реставраційні роботи всередині певно не закінчилися й досі (більш ніж через рік після святкування ювілею), про що свідчать гори будматеріалу у дворі… Так само ще не позбувся будівельних риштувань костел домініканок XVII століття, розміщений далі по вулиці за ратушею. За ним – руїни келій монастиря, які облюбували студенти сусіднього технікуму, втікаючи з пар аби випалити пару цигарок…

Йдемо далі попри поодинокі цікаві сецесійні будиночки, ще одну площу зі знайомими вже ліхтарями та лавочками перед Народним домом. На розгалужені доріг площі не важливо яку з них обирати, обидві виведуть до старого цвинтаря на якому розміщений ще один пам’ятник архітектури – дерев’яна П’ятницька церква XV століття. Її теж активно реставрують, ставлячи такі незвичні оку світлі клаптики свіжого дерева.
Можна пройти ще далі на вихід з міста, щоби побачити то, що лишилося від єврейської громади – старий кіркут з залишками понівечених надгробків…

Дзвінниця

А ще обов’язково треба відвідати «віддалений» від основної частини міста район на березі Солокії. Певно, колись тут і стояв замок, адже район зветься Замочком. Слово «віддалений», звичайно ж умовне, застосовуване лише в масштабах такого мініатюрного міста як Белз. Адже псевдоготичну церкву можна побачити вже з перехрестя біля згаданого базару. Сама церква збудована досить недавно – на початку XX століття. Знаменита вона іншим – саме тут у каплиці на подвір’ї церкви, обнесеному цегляним парканом з башточками, зберігається лазерна копія чудотворної ікони Ченстоховської Божої Матері. Та копія була подарована поляками на честь тисячоліття міста. І подарована не просто з доброго дива. Справа в тому, що відома ікона, що за повір’ям написана самим євангелістом Лукою, вивезена в Ченстохову у 1380 р. саме з Белзу.


Біля каплиці	Чудотворна ікона	Бідна родичка Пізанської вежі

Вигляд відреставрованої каплиці милує око (і сліду того смутку, на який наводили її руїни на нещодавніх ще фотографіях), чого не скажеш про паркан, одна з кутових веж так нахилилася, що ризикує щомиті звалитися у Солокію. На подвір’ї церкви лежить масивний білий кам’яний хрест – пам’ятник на честь тисячоліття міста.

Заходжу у капличку. Жіночка, що наглядає тут, люб’язно дозволяє фотографувати ікону. Звертається чомусь по-польськи, прийнявши мене за туриста з заходу. Певно поляків тут буває більше… Пропонує цікаві книжки – фотоальбом міста і історико-культурний двотомник. Коштує все порівняно недорого. Слабкий до таких речей все ж стримуюсь і не скуповую все. Адже за день планував похід в гори, нерозумно тягнути на собі купу цупкого якісного паперу… Жалкую досі, що не придбав. Але буде причина повернутися сюди ще. Втім, сюди хочеться повертатися не тільки за цікавими виданнями.

Мешканець тисячолітнього міста

Тисячолітнє місто вабить мене і досі своєю відреставрованою архітектурою та старими руїнами, новенькими ліхтарями та лавочками, важними гусаками і кінськими возами, всим тим що формує неповторний шарм маленького але такого милого серцю містечка…