ua_travels | Гущинці.Особливо палац (Reply)

Сюди з Калинівки ходять автобуси.І з Вінниці також і ще можливо звідкись їдуть,але це вже питання до диспетчера на АС.. Від Калинівки сюди їхати 10грн.,от так я виразився,в стилі одиного відомого філолога і творця глибокофілософських фраз: "не в кілометрах відстань вимірюється,-дві години,50 кілометрів потрібно їхати дві години..".Отож,від Калинівки до Гущинців їхати потрібно на 10грн.,а час і кілометраж-другорядне.Поїхали!

Храм Успіння Божої Матері

Село Гущинці розташоване у Калинівському районі Вінницької області, за 14 км від райцентру м.Калинівка на захід, по правому й лівому березі Пд. Бугу. Ліва частина називається «Кучері».
Село є одним з найдавніших сіл цього регіону. За 2 км на південь від сучасного села в II - V ст. знаходилось ранньослов’янське поселення черняхівської культури, яке існувало ще кілька століть: і тоді, коли ці землі входили до складу так званої Болохівської землі, і після входження її до складу Київської Русі, і в часи середньовіччя. Називалось це поселення - місто Білий Камінь. До цього часу помітне місце його розташування: пагорб біля впадіння р.Бобрки (Бібки) у Південний Буг на його правому березі.
Фасад церкви Успіння (1764,1871 рр.)

Цікавенький храм у московському стилі

У церкві саме йшла відправа,тож я не став фотографувати інтер*єру,щоб не псувати собі чудовий ранковий недільний настрій,оскільки одне перебування "чужого" на території храму вже викликало цікавість і неспокій у кількох місцевих вірянок які, замість того щоб слухати Слово Боже і настанови батюшки,скоса поглядали на мене і про щось перешіптувались. "Та ну їх,цих надміру правильних тіток у хустинах і спідницях"-подумав я і почвалав далі,до наступної цікавинки,заради якої я власне сюди й завітав.
Футбольно-баскетбольний стадіон

Солдат Фортуни вінчає пам*ятник воїнам-визволителям

Вперше село згадується в архівних документах за 1 468 р., коли київський князь С. Олелькович надав у вічне володіння с. Гущинці житомирському наміснику Скіпору. Гущинці, згідно з люстрацією 1545 р. належали до привілейованих володінь. Через певний час Гущинці переходять у власність до Дрогойвських, а вже потім до Калиновських які володіли ним менш ніж півстоліття, бо в 1647р. М. Калиновський віддає Гущинці в заставу до родини Аксакам - Михайлу та Катерині.

У 18 ст. село перейшло до родини Холоневських. Дружина Адама Холоневського - Соломія, в 1764 р. замість старої церква збудувала новий храм Успіння Божої Матері.Після приєднання Поділля до Російської імперії в 1793 р. храм з уніатського знову став православним. В 1871 р. він був розширений і оновлений за кошти прихожан.
Стара лікарня

Нереалізований проект

Тим часом,минувши пам*ятник воїнам -визволителям я повертаю праворуч і асфальтована доріжка веде мене сосновою(а може й не сосновою,але точно щось хвойне) алеєю прямісінько до центрального входу садиби з 19ст. По дорозі мені зустрічалися різноманітні представники фауни: дикі і не зовсім та пернаті жителі місцевості,яких не часто зустрінеш у наших краях,на Львівщині: одуди,цікаві види дятлів,сойки(останніх вистачає і тут)..
Алея

1989р. Во!

Назва «Гущинці», вірогідно походить від слова «гуща» , «гущавина».Поселення «городисько» і «замчисько» часто піддавались нападам татар. Тому поселенці в якійсь час перебрались на самий берег Пд.Бугу, де росли кущі верби, калини і вільхи, - тобто в гущавину, де легше було с зховатися від нападників і під прикриттям кущів втекти на інший берег, а далі - в ліс. Так і виникла нова назва поселення замість «Білого каменя».
Один із жителів

Стадо місцевих хрюшок

Під час Визвольної війни 1648-1654 рр. польські війська напали на с. Гущинці та Мізяків, учинили жорстокі погроми і грабежі, а після цього на поляні між селами в Чорному лісі влаштували бенкет. Дізнавшись про це, брацлавський полковник Іван Богун зі своїми козаками таємно пробрався через ліс і знищив усіх польських вояків, що знаходилися там. З того часу найвище місце між селами Гущинці та Мізяків і по цей день називається «Польські могили».
Палац (19ст.).Фасад

Класична пустка

В 1862 р. в селі почала діяти церковно-парафіяльна школа; в 1875 р. було відкрито однокласне міністерське народне училище. Деякий час вони діяли одночасно.
Залишки в*їздної брами(?)

Просто пень)

Я підходжу до закинутого класичного палацу.Служба продовжує правитись,свинки й далі риють у землі окопи,а з сторони Південного Бугу тягне свіжою прохолодою і блаженним щебетом птахів.
Біля палацу нікогісінького ,правда під стінами місцями бовваніють купки сіна,ніби будівлю хотіли підпалити якісь народні месники,-чи то сучасні гайдамаки чи запізнілі козаки але щось їх відволікло від цієї справи..А можливо це просто закрили цокольні вікна будівлі,з метою утеплення. На стіні табличка "Прохід заборонено",-де саме і куди власне заборонено я так і не зрозумів-ні огорожі ні стрічки ні аварійних елементів(крім стелі портика) я не побачив.
Колони

Фото

Сосна і камінь

В селі в різний час діяло 2-4 млина, деякий час в панському маєтку працювала ґуральня, сукновальня; ближче до 20-го ст. - олійня, цегельня, а за радянських часів був цегельний завод, який працював на місцевому матеріалі: глина й пісок є поблизу села. В 19 ст. на лівому березі Пд.Бугу почали добувати камінь в місцевому кар’єрі, який належав поміщикам, а тепер це Іванівський кам’яний кар’єр. На цегельному заводі виробляли цеглу й черепицю, а на кар’єрі - будівельний камінь. Округа багата на глину й пісок, тому багато селян опанували гончарне ремесло і, якщо в 1793 р. було 2 ремісника-гончара, то в 1910 р. гончарством постійно чи тимчасово займались біля 100 мешканців Гущинець.
Тильна сторона будівлі

Палац. Вид з боку Пд.Бугу

Обходжу палац і перед очима відкривається чудове місце для відпочинку: простора галявина яка плавно переходить з річкове побережжя,а далі тече Південний Буг. На галявині місцями ростуть клени,граби,берези;ближче до річки насадження густішають,тут вже переважають вербові дерева.Вирішую тут зупинитись на пікнічок,-пообідати та перепочити.Було б тепліше-поліз би у воду,але надворі лише квітень..
Галявина

Річка Південний Буг

В 1934 р. на базі поміщицького господарства в палаці княгині Абамелек було відкрито с/г училище, згодом училище механізації. Пізніше воно було реорганізовано в ПТУ, тепер це Вище профтехучилище № 32. Тут готували кадри для сільського господарства, а також швачок, а кілька років готують також кухарів, операторів комп’ютерної техніки, бухгалтерів, фермерів.
В Гущинцях діють два народні колективи: фольклорний ансамбль «Чопова криниця» та народний аматорський ансамбль української пісні «Надбужани» створений з працівників ПТУ. Також в селі працює готельно-оздоровчий комплекс "Білий камінь".
Місце відпочинку

На привалі і техніка "зависає")

Колись палац був навчальним корпусом училища, зараз також перебуває у розпорядженні цього навчального закладу; розташована пам'ятка за кільканадцять метрів від нинішнього ПТУ, на пагорбі.
Закрили будівлю в зв*язку з аварійним станом у 1992 (1993?) р. Ключі зберігаються в адміністрації навчального закладу.
Балансоутримувачем є Міністерство освіти і науки України. Саме це відомство і "наглядає" за палацом. Коштів на реставрацію немає.
У 2009р. Гущинці відвідав нащадок княгині Абамелек, казав, що готовий відреставрувати палац, але за однієї умови: аби той був у приватній власності. Як бачимо- щось не "зрослося".
Фото