"Маленький Лувр"

[giant-vision.livejournal.com]

Двохтисячне село Верхівня Ружинського району Житомирської області відоме далеко за межами України. Тут у маєтку графині Ганської з 1847 по 1850 роки жив великий французький письменник Оноре де Бальзак.

«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем», — такими були перші враження Бальзака від маєтку графині Ганської. «Просто важко собі уявити, які тут простори, яка родюча тут земля, яку ніколи не вдобрюють і на якій щороку сіють пшеницю. , — згодом написав він сестрі Лорі Сюрвіль.



Верхівнянський "Маленький лувр"

Довідка

Евеліна Ганська, прочитавши «Сцени приватного життя», надіслала Бальзаку листа, підписавшись: «Іноземка». У ньому розповідала про свої яскраві враження від твору. За першим листом надійшов другий і третій...
Анонімне листування тривало майже рік, аж поки жінка не запропонувала зустрітися у Швейцарії.
Евеліна Ганська походила зі старого польського роду Ржевуських Евеліна була красивою і освіченою. Вона вільно володіла кількома мовами, грала на фортепіано... Її дев’ятнадцятирічною видали заміж за Вацлава Ганського, старшого за неї на двадцять два роки. Заможне подружжя часто подорожувало, розважалося на балах у польської шляхти та російської знаті. Відвідуючи салонні вечори своєї сестри Кароліни, Евеліна познайомилася з Олександром Пушкіним та Адамом Міцкевичем, які захоплювалися її вродою.
Тільки через п’ятнадцять років після їхньої першої зустрічі в Швейцарії, коли пройшло кілька років, як помер чоловік Еви, письменник зміг приїхати у Верхівню. З Парижу сюди він їхав сім днів: залізницею через Брюссель, Кельн, Ганновер, Берлін, Краків, кіньми — через містечко Броди Львівської області й на Житомир.
На початку 1848 року Бальзак повернувся до Франції. З Парижу він писав Евеліні: «Я марив Верхівнею цілісінький день. Я так верхівничаю, так переношуся в мріях до Верхівні, що бачу найдрібніші речі домашнього вжитку. В своїй уяві я відчиняю шафку з цукерками, що стоїть біля підвіконня в твоїй спальні... перелічую цяточки воску від свічок, що спливли на оксамитову скатерку того стола, за яким ми грали в шахи... Присягаюся честю, коханням до тебе — я живу там...» Вдруге у Верхівню Бальзак приїхав у вересні 1848-го й пробув аж до кінця 1849 року. Під час свого третього візиту він одружився з Евеліною Ганською. Цермонія вінчання відбулася 14 березня 1850 року у костьолі Святої Варвари у Бердичеві. А у травні подружжя відбуло до Парижу, де за кілька місяців прозаїк помер. «Панове, Європа втрачає генія», — сказав Віктор Гюго за кілька годин до смерті Бальзака. Евеліна більше не повернулася в Україну. Вона померла у 1882 році й похована біля чоловіка на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Про цю історію кохання написано багато книжок й відзнято фільми. У 1968 році вийшла картина «Помилка Оноре де Бальзака» українського режисера Тимофія Левчука. «Весілля пана Оноре» — польська версія стосунків Бальзака з Ганською, роль якої зіграла відома Беата Тишкевич. А у французькій стрічці про письменника знімались знамениті Фанні Ардан та Жерар Депардьє.

Останнім господарем Верхівні був брат Евеліни Адам Ржевуський. Саме йому її донька, збіднівши, продала свій спадок. Після приходу радянської влади у 1921 році приміщення палацу зайняла агрошкола від Київської сільськогосподарської академії. У 1933-му — її перейменованували на сільськогосподарський технікум, нині — філія Житомирського агротехнічного коледжу. Реальною причиною, яка запобігла руйнації споруди, стало те, що в ній знаходився навчальний заклад. Інакше — її доля була би жалюгідною, як і доля більшості пам’яток давньої української культури. Та вже коли у каплиці-усипальниці, де було поховано шістнадцять осіб із роду Ганських, зробили спортзал, далекі родичі забрали їх рештки і перепоховали у Польщі...


Враження

Вивчаючи мапу автошляхів перед поїздкою, вирішили, що найоптимальніший шлях до с. Верхівня є такий: Київ –одеська траса, - Гребінки (поворот праворуч на Фастів) – Фастів-Попєльня – Андрушки – Бистріївка – Верхівня. Цей маршрут і обрали. Другий день після Великодня був дуже похмурий, дощовий, але дух авантюризму переміг сумніви. У Фастові були досить швидко. Згодом минули монументальну позначку «Житомирська область». І тут… мабуть перший раз я пожалкував, що коли поставало питання вибору машини, то варіант позашляховика навіть не розглядався… Почалися дороги достойні зйомок фільмів про війну, дороги в такому стані, ніби щойно пережили наліт ворожої авіації… Це щось схоже на суцільній «лежачий поліцейський», тут тримаєш швидкість 20-25 км\год, і постійно намагаєшся об’їхати жахливі ями.. Коли трапляється можливість об’їхати «дорогу» збоку по ґрунтовці користувалися цією можливістю, - менше трясе, і їхати можна трохи швидше. І так десятки кілометрів, година за годиною. Щоб їхати назад цим шляхом не могло бути й мови, треба шукати інший. Така дорога просто виснажує+ несприятлива погода. До того ж відсутність дороговказів на роздоріжжях – характерна риса. Запитати переважно немає в кого, людей мало. Траплялося, що поїдеш в одному з напрямків, потім зустрінеш людину, запитаєш, виявляється що напрямок хибний, знов повертаємось до роздоріжжя, яке вже далеко позаду.
Проїхали Попєльню, Андрушки (тут працюють цукрозаводи Терещенка). Бистріївка зустріла порожнечею вулиць. Згодом були у Верхівні. Коли напитували у місцевих дорогу, одна з відповідей була така: «можна цією дорогою, Але ви там не пройдете. Там навіть «Бєларусь» не пройде. А от гусеничний пройде».
Словом, біля палацу ми опинилися близько шостої вечора. Він був зачинений. На цей час пішла така злива, що думок про те, щоб прогулятися парком, чи нормально все роздивитися - навіть не виникало… Я лише вийшов хвилини на 3 щоб зробити декілька фоток. У центрі парку — палац, збудований у 1800 році в стилі ампір. Зовсім поруч, по бокам, споруджено два флігелі, що з’єднувалися з палацом підземними ходами. В одному була кухня, звітки носили їжу панам через підземний хід, праворуч річка Верховиця- все , що встиг роздивитися…А далі – зворотна дорога. Альтернативний шлях – Попєльня-Корнин-Брусилів-Ставище Київ. (в Ставищі виїзд на Житомирську трасу). Ця дорога значно краще, тож щоб добратися до Верхівні слід використовувати її.
Щорічно (з 1999 року) в день народження письменника 20 травня у с.Верхівня проводиться літературно -мистецьке свято на честь О. де Бальзака “Верхівнянська муза”, яке відвідують шанувальники його творчості, представники посольства Франції.

Окреме враження – просто неймовірна, зворушлива гостинність людей.




Дорога у Верхiвнi: «Тут навіть «Бєларусь» не пройде. А от гусеничний пройде».
Позашляховик-«паркетник» тут би не допоміг :-)



Можливо тут знято штукатурку аби показати автентичну техніку вкладання цегли, як приміром на Софійському соборі?










Якраз той чувак, місце якому в графському парку.



В цьму флігелі жив управляючий.





В цьму флігелі була кухня спопучена з палацом підземним ходом.



Колись пам'ятник садово-паркового мистецтва, а наразі - просто парк?



Погода наразі не тішить… Надалі злива і вітер лише посилювались…>










Споруди цукрозаводу Терещека в Андрушках…