![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
r-naumov.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
ua_travels
Для початку трохи історії. В 1796 році граф Франциск Ксаверій Браницький закладає костел в пам'ять про свого сина Олександра, який загинув у дитинстві. Місцем спорудження було вибрано Замкову гору, яка являється відправною точкою в історії Білої Церкви, адже вважається, що саме тут в далекому 1032 році стояла та сама біла церква. Будівництво тривало 16 років. Спочатку це був цілий комплекс будівель: окрім самого костелу були збудовані також будинок настоятеля (на місці нинішнього краєзнавчого музею), духовна семінарія, шпиталь та ін. Ні одна з цих пов’язаних будівель не збереглась.
Взагалі, в радянські часи люди приклали чимало зусиль для того, щоб костел не дожив до наших днів. В 1930 році він був закритий і продовжив богослужіння лише на короткий час в роки німецької окупації. В післявоєнні роки приміщення використовувалось для проведення лекцій, пізніше – в якості складу. В 1960 році через Замкову гору проклали дорогу, що стало черговим випробуванням для будівлі. Дорога до цього часу шкодить костелу, адже відстань між проїжджою частиною і стінами дуже мала, і автомобілі (кількість яких неухильно зростає з року в рік), особливо вантажні, створюють маловідчутну, але постійну вібрацію.
На той час (в 60-х роках) стан будівлі був жахливим. Основною проблемою був зруйнований дах, через який всередину потрапляли атмосферні опади. На фотографії нижче (мені здається, що знята вона приблизно в ті роки) видно обшарпані стіни, сходи заросли травою (реставровані в 80-х роках), перед входом цілий ліс.
Слід відмітити, що саме тоді (1964 р.) були розпочаті перші реставраційні роботи. Планувалось зробити в приміщенні костелу картинну галерею, а для збільшення простору розділити його на два поверхи. На щастя, з якихось причин цей план довго не реалізовували, а вже в середині 70-х з’явився новий – зробити з костелу будинок органної музики. Думаю, саме це рішення слід вважати ключовим і рятівним, воно і було пізніше реалізовано.
Отже, на даний час костел Івана Хрестителя багатьом жителям міста більш відомий як будинок органної та камерної музики. Окрім концертів в приміщенні на постійній основі діє виставка-продаж картин, а також здійснюються католичні богослужіння.
Будівля має дві дзвіниці: на правій два дзвони, відбиваючих час, а на лівій їх колись було шість. Зараз, нажаль, ліва пуста.
Трохи смішно, але я чомусь вважав, в дзвони б’є спеціально призначена людина) Насправді, ще у 1842 р. із Франції був привезений та встановлений маятниковий годинник, який заводиться за допомогою трьох гир і автоматично відбиває час кожні п’ятнадцять хвилин меншим дзвоном та кожну годину – більшим.
Будучи збудованим на горі, а також завдяки своїй архітектурній формі будівля здається вищою, ніж є насправді (27м). З даху відкривається чудові види на місто, наприклад, на річку Рось та церкву Марії Магдалини:
На лівій дзвіниці можна побачити непрацюючий циферблат, який раніше був з’єднаний з годинником.
А ось і сам годинник:
В дорадянські роки в костелі вже був орган, розташований на балконі. Схожий на нього можна побачити на фото. Його просто розібрали і здали на металобрухт.
Той орган, який ми можемо бачити зараз, був привезений та зібраний на межі 1989-1990 років представниками чехословацької фірми Rieger–Kloss, що спеціалізується на виготовленні оргáнів. В штаті будинку органної та камерної музики окрім органіста є також спеціаліст по обслуговуванню та настройці.
Рекордсмен за розмірами серед всіх музичних інструментів, орган завжди привертає увагу своєю незвичайністю та грандіозністю. Його хочеться не тільки чути, а й бачити. Він вражає та дивує.
Поряд зі сценою розташована скромна, але простора кімната для відпочинку та підготовки артистів.
Біля стін розміщені картини, серед яких можна помітити чотири меморіальні дошки онуків графа Франциска Ксаверія Браницького - Ксаверія, Олександра, Владислава та Костянтина. На них вказано місце та дату поховання.
Далі декілька ракурсів зали:
Інтер’єр прикрашає монументальний живопис, оформлений згідно канонів іконографії. Всі малюнки проходили повну реставрацію.
Величний купол, як і вся зала, добре освітлений природним світлом.
Привід для окремої розмови – інтер’єрна та екстер’єрна ліпка, виготовлена італійськими майстрами, яка дивом збереглась непошкодженою. Дивлячись на ці витончені прикраси, дивуєшся, як вони витримали всі негаразди та дійшли до нас в первозданному вигляді. Погляньте на цю красу:
Костел святого Івана Хрестителя – прекрасна пам’ятка архітектури та мистецтва, яку, безперечно, варто побачити на власні очі.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-04-20 01:31 am (UTC)одразу стільки спогадів - мені там в дитинстві доводилося неодноразово виступати. і в гримерці і в деяких приміщенянх під сценою доводилося бувати)
якщо встигну відсканувати, то покажу фото десь середини 70 з архіву моєї родини, яке зроблено біля костелу. на ньому добре видно його тодішній стан.
no subject
Date: 2012-04-20 06:04 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 06:48 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 07:09 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 08:13 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 08:36 am (UTC)http://s019.radikal.ru/i622/1204/46/ffa4c0085f99.jpg
no subject
Date: 2012-04-20 09:13 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 08:24 pm (UTC)no subject
Date: 2012-04-20 09:35 pm (UTC)