Конотоп: трамвай, відьма та битва

[malenkov78.livejournal.com]

Конотоп – це районний центр у Сумській області з населенням у 90 тисяч осіб. Про існування міста із такою назвою радянські громадяни довідались у 80-ті роки минулого століття, після виходу на екрани дитячого фільму «Гостья із будущего». Пам’ятаєте, як герой цього фільму Коля Гєрасімов замовляв квитки до Конотопа? На думку автора сценарію цього епохального фільму, класика радянської фантастики Кіра Буличова, у Конотопі у 21 столітті повинні збудувати космодром та шахту до центру Землі. Вже пройшло 10 років у 21 столітті – ні космодрому ані шахти. Що поробиш – це нездійсненна фантазія письменника, який можливо у Конотопі ніколи не бував. Але є у Конотопі те що видається фантастикою, але є реальністю. Це конотопський трамвай. Цілих 3 номери.



( Read more... )

Путивль. Місто ридаючої Ярославни

[malenkov78.livejournal.com]

Путивль зустрічає гостей незрозуміло широким бульваром та банальними одноповерхівками. Невже це і є той славнозвісний Путивль-град, в якому так гірко плакала Ярославна? Невідомо чи повернувся до неї князь Ігор із половецького полону, але до сучасного Путивля він напевно не повернувся, князю просто не було б де зупинитись, адже тут просто немає готелю (2008 р.). У місті із величезною кількістю унікальних пам’яток історії і культури (України та Росії).



( Read more... )

Дворец Собанских в селе Верховка

[voyager-a.livejournal.com]

Недалеко от полуразрушенного дворца Собанских в Ободовке находится село Верховка, в котором есть еще один дворец, принадлежавший известному роду. Только сохранился он намного лучше.

 

( Далее... )

два дні на Трахтемирівському півострові

[svitzaochi.livejournal.com]

На минулих вихідних, як я і писав, їздили в Трахтемирів.
Осінь зараз в самому соку, вся палітра присутня на ще недавно зеленому листі. 
 
( осінній Трахтемирів )

(майже) Осіннє Поділля

[andy-travelua.livejournal.com]

За традицією, кожного року у жовтні я відправляюся на Поділля у пошуках золотої осені. Прокинувшись зранку в потязі десь між Вінницею і Хмельницьким, я зрадів: верхівки більшості дерев вже або жовті, або червоні, тобто з часом я вгадав – побачу подільську осінь у всій її красі. Всього за дві години у Кам’янці мене чекав м’який облом: в столиці Поділля і досі скоріше літо ніж осінь. Хоча тротуари вулиць і були майже повність вкриті килимом з жовтого листя, більшість дерев і вся трава встояли зеленими.
Та не дивлячись на це, 4 дні, проведені в Кам’янці і околицях, запам’ятаються надовго.



Цього разу я не став тягнути за 900 кілометрів свого румунського залізного коня, вбитого цією весною на дорогах Буковини, Тернопілля та Вінниччини, а вирішив поїздити рейсовими бусіками. Враження від бусиків… коротше, мої подорожі Ліваном чи Монголією відпочивають! Уявіть собі, що старий роздовбаний ПАЗік долає 20 – 30 кілометрів на півтори години. До речі, маленькі жовтенькі автобусікі, яких багато на Хмельниччині, я в останній раз бачив на Дніпропетровщині в далекі часи перебудови.

( Читати і дивитися далі )