Вмираючий Інгулець

[keedhost.livejournal.com]

Є поселення процвітаючі, є мертві, а є – вмираючі… Саме до таких належить Старий Інгулець – колись затишне шахтарське містечко, а нині – забутий всіма (в тому числі, місцевою владою) житломасив, що тихо і непомітно помирає на південній  околиці Кривого Рогу.

    Саме Старий Інгулець став метою нашої чергової краєзнавчої вилазки. Звісно ж, напередодні подорожі, ми перелопатили і-нет в пошуках корисної інформації про цю місцину. Проте, окрім кількох фотографій та однієї статті, більше нічого не знайшли. Але й цих скудних матеріалів вистачило, щоб наші спраглі до пригод очі загорілися.

Отож ми, у складі семи осіб (Андрій "keedhost" Кондратьєв, Оля Стулій, Максим "isodeska" Кондратьєв, Євгеній Олійник, Антон Савчук, Ірина Денисенко і Влад Шамрай), озброївшись картами, фотокамерою, GPS-навігатором та гарним настроєм, одного квітневого ранку, вирушили в дорогу.

    Добирались ми досить довго, з кількома пересадками. Не дарма ж, наше місто є найдовшим в Європі! І ось, нарешті, пересідаємо в останній автобус і – старенький великий Ікарус – мчить нас на південь, до Інгульця. Власне, житловий масив «Інгулець» складається з двох частин: західної (так званий Новий Інгулець – сучасний мікрорайон з розвиненою інфраструктурою, що був закладений у 60-х роках) та східної (той самий Старий Інгулець, що веде відчайдушну, але нерівну боротьбу за існування з наступаючими хвостами і кар’єром Інгулецького ГЗК).

    Дорогою я уважно дивлюся у вікно Ікаруса, постійно звіряючись з картою. Нарешті, праворуч помічаю необхідний орієнтир – велике, витягнуте уздовж траси, кладовище, і даю друзям сигнал: «Пора виходити!».

    Наш автобус прямує далі, лишивши на самотній зупинці постаті сімох затятих мандрівників. Зразу перед нами – вуличка Гарібальді, що спускається вниз, до перших садиб Старого Інгульця. Але ми не поспішаємо: бо ж прямо за нашими спинами, як свідчить табличка, знаходиться пам’ятка природи місцевого значення – кар’єр «Візирка». Тож, знайшовши вузеньку стежинку, спускаємось вниз і невдовзі зупиняємось, вражені панорамою, що відкрилась нашим очам. Рука Максима (нашого штатного фотографа) інстинктивно потягнулась до фотоапарату. Перед нами розкинувся затоплений кар’єр, зі стрімкими урвистими схилами. Особливо вразила кольорова гама «Візирки»: яскраво-червоні скелясті схили фантастично поєднувались зі смарагдовою водою на дні кар’єру.

Захопившись фотографуванням красот «Візирки» з одного з уступів кар’єру, ми ледь не забули про час. Треба було повертатись, адже все найцікавіше ще було попереду. Видершись нагору, проминули вже знайому нам автобусну зупинку, перетнули трасу і рушили в напрямку селища.

Спочатку Старий Інгулець справив на нас досить гарне враження: акуратні садиби, навколо них – охайні садочки, селище аж ніяк не було схоже на «вмираюче». Проте, ми ще не знали, що побачимо далі…

Крокуємо вулицею. Праворуч, при дорозі, бачимо скромний пам’ятник на честь родини Демиди, члени якої трагічно загинули від рук нацистів в роки окупації міста. Далі зліва, нашу увагу привертає двоповерховий старенький будиночок з бузковими стінами. Це – колишній маєток поміщика Махороно, який був збудований тут ще 1897 року. Будиночок добре зберігся і зараз в ньому мешкає кілька сімей. Вхід до єдиного під’їзду ховається за гіллям двох височенних ялин, що ростуть поряд.

Не можемо втриматись від спокуси – зайти в середину дому. Тягнемо за ручку важкі дерев’яні вхідні двері (які, певно, збереглися ще з дореволюційних часів) і опиняємось в порожньому напівтемному під’їзді. Нас зустрічає з підвіконня дивний чорний кіт з моторошним поглядом. На другий поверх ведуть сходи – повністю дерев’яні, навіть балюстради з перилами – і ті з дерева. Піднімаємось вгору, з кожним кроком прислухаючись, як казково риплять під нами столітні сходинки. Фотографуємо інтер’єри і виходимо у двір. Ще трохи порозглядавши ззовні вхідні двері, невдовзі вирушаємо далі...

І ось тут починається найцікавіше! Якщо спочатку Старий Інгулець здавався нам звичайним селищем, то далі все частіше почали з’являтись закинуті садиби, рештки якихось громадських споруд, закинуті магазини… При дорозі – бачимо порожній постамент колишнього пам’ятника. Доки ми розмірковуємо, чия ж постать тут могла стояти, на постамент вже видерся Андрій – зайняв вакантне місце і вже вимагав зафотографувати його в різних позах . Ми сходимось на думці, що тут, певно, був увіковічений вождь світового пролетаріату – Лєнін, знімаємо з постаменту Андрія і продовжуємо мандрівку.

Пройшовши ще кількадесят метрів – бачимо перед собою найбільшу споруду Старого Інгульця – місцеву 4-поверхову школу. Але дитячого сміху і метушні на подвір’ї немає – так як школа вже давно не діє. Стоїть порожньою мовчазною пусткою в центрі селища, зустрічаючи випадкових перехожих вибитими вікнами. Зараз від будівлі лишився лише один каркас зі стін: немає ані даху, а дерев’яні перекриття згоріли і обвалилися. Якщо підняти голову вгору – на верхівці фасаду школи можна розгледіти ліпні фігури дітей-піонерів і радянську емблему з червоною зіркою. 

( Read more... )

.замальовки маленького міста. Бучач. костел

[indyfriend.livejournal.com]

тут, в Бучачі, всі тішаться, що колись у їхньому місті побував знаменитий скульптор Пінзель. Той, який Ян, Іван і Йоан. насправді, хто такий отгой пінзель і чим саме він став відомий мало хто, окрім місцевого ксьондза та кількох представників місцевої містечкової інтелігенції, знає. ну а для чого? головне, щоб можна було, високо забгавши голову, поважно промимрити шо то ж, мовляв, Пінзель! до чого тут ксьондз? ну а кому ж як не йому знати чиїми скульптурами прикрашений вівтар місцевого костелу Успіння Богородиці. ну а інтелігенція у вигляді екскурсовода, наукового співробітника музею й ще кілька когось просто зобов'язані знати, що проектантом місцевої бучацької ратуші був той таки майстер Пінзель... а костел, думаю, й без нього теж був би гарний...

( кожне місто має свої історії )

Ракетные ангары под Кролевцом: эхо холодной войны

[waterslonique.livejournal.com]

Из лесов Сумской области Советский Союз грозил вероятному противнику ядерными ракетами. Сейчас полуразрушенная ракетная операционная база зарастает причудливыми растениями и привлекает разве что охотников за стройматериалами.

( Читать отчёт... )

Бердичев. От вокзала до окраин.

[posterrr.livejournal.com]

Ознакомившись с Кляштором Кармелитов и другими духовными местами Бердичева продолжаю (а вернее уже заканчиваю) знакомится с этим чудным провинциальным городком.

Теперь подошел черед знакомиться с обычными жилыми домами, дворцами культуры, обязательными памятниками Шевченко и вокзалом, в конце концов. Да, я понимаю, что с вокзала нужно было начинать, а не заканчивать. Ну что же поделать, как-то немного по-еврейски вышло. Ну так на то и Бердичев - еврейская столица!

Впрочем, хватит трепаться ни о чем, айда созерцать город!
( Бердичев в 34-х фотографиях )

Тури на найближчі вихідні: вузькоколійка Карпатський трамвай та інші

[jarkokozak.livejournal.com]

Любителям дитячих залізниць присячується:

19-20 травня, тур "Карпатський трамвай і Манявський скит", знижка 10% для учасників ЖЖ.
У програмі: Івано-Франківськ, монастир Манявський скит та найвищий у Карпатах Манявський водоспад (захоплююча подорож до водоспаду верхи на всюдиході ЗІЛ-131), ночівля у комфортному комплексі "Ведмідь", катання на єдиному в Україні діючому вузькоколійному "трамвайчику" з екскурсійним маршрутом.
Для тих, хто залишається в Києві:
19 травня, одноденний тур "Рось" за маршрутом Київ - Корсунь-Шевченківський - Стеблів, знижка 10% для учасників ЖЖ.
19 і 20 травня, фестиваль «ДНІ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ» в Національному музеї народної архітектури та побуту України, відомому як «Музей у Пирогові». 
( наступні тури )

Східна брама України 2

[kyiv-ytt.livejournal.com]

У цьому пості я покажу, у черговий раз види найвіддаленішого у багатьох сенсах міста. Проте і без того захоплюючі види цікаві ще і тим, що зроблені з неприступної і найвищої в місті будівлі - готелю Луганськ. На дах якого окрім мене ще нікому не вдавалося піднятися.

( +12 фотографій )

EURO- Донецк

[mrssuperman.livejournal.com]

Привет! На днях вернулась из Донецка, ох и причесали его к Евро-2012.
То, что недоделали доделывают быстрыми темпами и получается очень неплохо.
Вообще-то, Донецк никогда не был особенно туристическим городом, так что маршрут осмотра еще свеж и невытоптан.

( вытоптать )

п.с. пользуясь случаем, хочу послать луч поноса людям с недержанием маркера тем, кто считает, что бросить пакет из-под чипсов в пруд - это круто и прочему быдлу.