ua_travels | Самбір

1240 року після тривалої облоги Батий палив Київ. А наступного року татарські орди спалили західноукраїнське містечко Самбір. Уцілілі мешканці втекли в лісові хащі верхів'я Дністра, де на місці укріпленого посаду Погонич заснували Новий Самбір.

Спалений Самбір пізніше відбудувався, але надалі вже називався Старим.

Самборами звали тут червону вербу - самбірку, сомборину.

Ще історики знаходять співзвуччя в слів самбір і собор.

Або зі словами самі бори, тобто суцільні ліси.

Мені ж видалась правдивішою версія, що назва міста має щось спільне зі словом самооборона. (Така собі вотчина Луценка).

Вiд 1349 до 1772 року Самбірщиною володiли династiї польських королiв i магнатiв.

У 1390 роцi польський король Владислав Ягайло подарував Самбiрщину своєму приятилевi кракiвському старостi Спитковi. Той негайно організував для мiста магдебурзьке право.

Невдовзі пiсля загибелi Спитка у битвi з татарами пiд Ворсклою Самбiрщина повернулася у володiння польських королiв. Ті використовували Самбір як заставу за позички грошей, яких королям регулярно не вистачало.

Наприкiнцi XVI - на початку XVII ст. королiвським старостою Самбора був польський магнат Єжи Мнiшек.

Мнiшек пригостив у самбiрському королiвському замку Григорiя Отрєп'єва, який видавав себе за сина московського царя Iвана Грозного - Дмитрiя, видав за нього свою доньку Марію i навіть допомiг цьому Лжедмитрiю зайняти московський престол.

Найдавніший діючий костел міста - Зсічення голови св. Іоана Хрестителя (це така повна власна назва). Його відкрили ще в 1568 році на місці згорілої дерев'яної церкви. Після пожежі в 1637 році костел відбудували з каменю, що не завадило храму горіти ще кілька разів.

В Самборі функціонували чотири польські монастирі: домініканський монастир (заснований в 1406 році); бернардинський монастир (збудований в 1471-1476 роках); монастир бригідок (заснований в 1621 році); монастир єзуїтів, закладений у 1698 році.

Українська церква була збудована в Самборі за згоди королеви Бони в 1553 році, хоч польська громада міста не була від цієї ідеї надто в захваті. (Блека пише, що Бона якраз заборонила будувати в Самборі русинську церкву. А її заборону в 1553 році скасував король Зігмунд Август).

Дерев'яна церква Рiздва Пресвятої Богородицi служила українцям до 1738 року, коли Iлля i Олена Комарницькi дали кошти на будову нової мурованої церкви. До нового храму було перенесено чудотворну ікону Самбірської Богоматері з старої дерев'яної церкви, а в дзвіницю - дзвін, виготовлений в 1631 році. Пiд час Другої свiтової вiйни iкона була вивезена на захiд i мiсце її знаходження не вiдоме.

В рiзнi часи в церквi було вмуровано чотири пам'ятнi таблицi. Так, у 1898 роцi - таблицю з бiлого мармуру в пам'ять благодiйницi Петронелi Ревакович, яка дала кошти на зовнiшнiй ремонт церкви. У 1908 роцi було встановлено пам'ятну дошку з чорного мармуру пароху о.Антоновi Щавiнському. Подiбну таблицю було встановлено і о.Францу Рабiю. У 1939 роцi в головнiй навi змурована чорна мармурна таблиця з основними вiхами в iсторiї церкви.

Релiквiєю в церквi є мощi святого Валентина, того самого, що є покровителем усіх закоханих. Про їх автентичнiсть стверджує документ Папи з 1759 року.

Центральною спорудою Самбора є звісно ратуша. Першу збудували після отримання магдебургії. На початку XVI ст. було збудовано нову одноповерхову ратушу з невисокою вежею i годинником. Ця ратуша теж згорiла, а на на її мiсцi у другiй половинi XVII ст. зведено муровану ратушу з 40 метровою восьмигранною вежею i лiхтарем.

У 1760 роцi в нiшi ратушi було встановлено iкону Божої Матерi яку подарував мiсту монах-месiонер ще 1660 р. Цей образ був мальований на полотнi i його було замiнено у 1877 роцi на iкону мальовану на блясi. За радянських часiв образи було знищено i лише у 1995 роцi в нiшi було встановлено фiгуру Божої Матерi з бiлого каменю, а нижче в прийомi - тризуб.

За перiод австрiйського панування Самбiр прикрасився новими будовами, бо декретом цiсаря Йосифа II вiд 26.06.1778 року мiсту було надано титул "Вiльного королiвського мiста". (Цісарські часи на Заході України взагалі є чи не найціннішими з огляду старожилів).